“Знаєш Іринка, я вже того не витримую”

 Це перші слова після мого «Алло» бійця Василя із Львівщини, який став інвалідом після поранення в голову. Воно могло зробити з нього рослину але міліметр відстані між мозком та осколком із 122 міни врятував його. Після довгого лікування Василь повернувся додому.

 Повернувся у село не героєм, не людиною з інвалідністю, не сильним, бо вижив, а Ваською без зубів. Так, без зубів, бо вибух був настільки потужний, що його й до того не дуже здорові зуби, випали. І саме це стало неголовним, але дуже видимим «каменем спотикання», коли у односельчан була можливість пригадати, наголосити, переконати, що Василь придурок, що пішов на війну, ледь там не вмер, то ще й беззубе, а ще й з пластиною в голові, і із швами, з поганим слухом, через контузію. А якщо випити алкоголю в сільському магазині, то можна цей наслідковий перелік, чому Вася зробив ідіотський вчинок, пішовши на війну, продовжувати до безконечності.

…

  2-3 червня тривала проща Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ до відпустового місця с. Биличі Старосамбірського району. Про це повідомляє Leopolis.news. 

 Цьогорічна проща ювілейна, її було присвячено двом знаковим для Церкви датам: 25-літтю відновлення Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ та 30-річчю першої привселюдної Божественної Літургії греко-католицьким духовенством саме біля чудотворного джерела в с. Биличі.

У суботу до Биличів вирушили окремі групи прочан зі священиками, одна – зі Старого Самбора, а інша – із Самбора. Вони пішки подолали більше ніж тридцять кілометрів. Серед прочан були священики, люди різного віку, зокрема багато молоді.

Після зустрічі прочан у Биличах розпочалися духовні заходи. В програмі суботи, зокрема, були Акафіст до Пресвятої Богородиці, Вечірня з Литією, похід зі свічками, Молебень, Нічні чування та концертна програма з ватрою. Під час концерту пісні «Проща життя», «А ми йдемо» та інші на чолі з отцем Тарасом Рисеєм виконувала сформована ним група «Зорі-Роси», яка запрошувала молодь до танців.

…

…

  Через переключення залізничної інфраструктури станції Бескид у новозбудований тунель, з 19 по 25 травня, низка потягів, які курсують через Львів, змінять графік руху. Про це повідомляє прес-центр “Укрзалізниці”.

  З 20 по 25 транвя не курсуватимуть поїзди №829/830 сполученням Львів–Ужгород–Львів та поїзд №6019/6020 Львів–Сянки–Львів.

  Маршрут поїзда №6519 Мукачево–Сянки у вказаний період обмежать до Ужгорода, а поїзд №6549 Сянки–Мукачево відправлятиметься з Ужгорода із кінцевою зупинкою у Мукачевому.

…

…

Зустріч самбірських саперів. Світлина клікабельна.

  4 травня на плацу військової частини А3817 в м.Самборі, відбулась урочиста зустріч військовослужбовців 703 окремого полку оперативного забезпечення, які успішно виконавши поставлені перед ними бойові завдання повернулись із зони бойових дій по захисту Вітчизни від загарбника.  Грамоти, подяки, пам`ятні нагороди з рук представників міської, районної та обласної влади. Вітали захисників і командир частини полковник Олександр Корольов та начальник управління оперативного забезпечення штабу управління оперативного командування «Захід» полковник Юрій Оніщук, самбірський міський голова Юрій Гамар. Приємними сюрпризами стали виступи учнів СШ№8, Самбірської гімназії та студентів педколеджу.

…

  100 років тому – 29 квітня 1918 року – в історії України відкрилася нова сторінка. З політичної арени пішов професор Михайло Грушевський, припинила існування очолювана ним Центральна Рада.

  Натомість зійшла зоря генерала Павла Скоропадського – того дня він став гетьманом України. Його рід – це важливо в ідеологічному сенсі – пов’язаний з українськими старшинсько-шляхетськими родинами Апостолів, Кочубеїв, Полуботків, Тарнавських, і є прямим нащадком брата гетьмана Івана Скоропадського.

  Мабуть немає в історії України керманича більш оббреханого та зневаженого, ніж гетьман Української держави Павло Скоропадський. Це, певно, унікальний випадок – гетьмана Павла ненавиділи практично усі сучасники. Для соціалістів він був царським генералом та «паном». Для шанувальників Російської імперії – зрадником та сепаратистом. Для більшовиків – генералом, який зупинив їхній наступ на Київ у листопаді 1917 року, та класовим ворогом. І що найбільш трагічно – для українських патріотів він був навіки проголошений німецькою маріонеткою та білогвардійським підлабузником. Хоча детальне дослідження періоду гетьманату наводить на зовсім інші висновки.

  29 квітня відкрився Всеукраїнський з’їзд хліборобів.…

П.Сагайдачний в Москві. Світлина-колаж від РБК-Україна.

    У вересні 1618 року українські та польські війська під проводом гетьмана П. Сагайдачного та Я. Ходкевича взяли в облогу Москву. Військо Сагайдачного стояло перед Арбатськими воротами Земляного валу і готувалося до штурму… Але Москва раптово попросила миру… Петро Конашевич Сагайдачний не зруйнував остаточно Москву 400 років тому не через те, як пишуть багаточисельні історики радянської доби, – що “поляки не заплатили”, чи що “польська армія розбіглась”, чи “була якась зрада” чи “підкуп” і т.д. і т.п., а тому що Гетьман був не тільки хорошим тактиком, а й відмінним стратегом. Не було вигідне тодішній козацькій українській державі, аж надто сильне посилення Польщі за рахунок розширення її володінь і на Московію, в разі взяття Москви козаками. Бо козацькі війська тоді виступили на боці Польщі, в польсько – московській війні. Ота багатовекторність, про яку так багато говорив Л.Кучма, була тоді на озброєнні ще в нашого славного Гетьмана Петра Конашевича Сагайдачного.

 Петро Сагайдачний народився приблизно у 1570 р. …

  Всі ми вже давно звикли – що доріг у нас практично не було, були напрямки. Правда майже кожного року, на цих  напрямках проводили “показуху” – так званий ямковий ремонт, який розпочинали весною і десь так до жовтня ямки на дорогах залатували. Причому перед тим повирізавши поглиблення фрезою, щоб ніхто не посмів говорити що дороги не роблять, а ці вирізи в дорозі могли простояти півроку і більше (“все робилось для людей”, для “комфортної” їзди)… Якраз до першого снігу встигали закінчити. Наступного року – починалось все спочатку, по старому графіку.  І так кожного року.

  І тільки два роки тому, в державі насправді взялись за ремонт доріг. Самбірчани добре пам’ятають, що ще декілька років тому, мало хто наважувався нормальним автом поїхати в Ужгород нашого дорогою через Турку, переважно їхалося через Стрий. В Борислав напряму теж ніхто не ризикував їхати (крім якихось вар’ятів), бо дороги там теж не було, а ми всі їхали через Дрогобич. Далі перераховувати не будемо, – скажемо що це все лишні кілометри, і зайві витрати на пальне.…