Телевізор – справжній «домовий». Руйнівні наслідки телевізійної залежності

  zombo-yaschykБільшість людей не може прожити без телевізора, навіть одного дня. …Та найцікавіше, коли всі дружно шукають пульт. Така сімейна метушня, стурбованість, якби від пропущеної кінострічки чи улюбленого реаліті-шоу залежала доля світу.

  У XVIII сторіччі на святій Горі Афон жив православний монах на ім’я Косма Еолійський. А Етолійсьський – це тому, що був родом з грецької області Етолія. Після двадцяти років затворництва цей чернець подався на євангелізацію Балканського півострова, який в той час активно завойовувала Османська імперія. Незабаром Косма здобув велику славу як містик, проповідник, чудотворець. Відомим він став також, завдяки харизмі профетизму, а також діяльності для розвитку християнської освіти. А після його мученицької смерті від рук мусульман, Православна Церква зарахувала його до сонму святих.

  Можливо, історія здалася б навіть дещо банальною, якби не той факт, що всі пророцтва святого Косми виповнюються саме зараз, на межі тисячоліть. Ще триста років тому він передбачив, що в далекому майбутньому по декілька сімей житиме в одному будинку, що люди будуть засипані інформацією, а в школах навчатимуть такого, що в голові не вкладається. Він пророкував і про те, що прийдуть дві світові війни, а після них усі думатимуть лише про гроші, що земля перетвориться на Содому й Гомору, і що причиною майбутньої економічної кризи стануть банківські кредити.

  Та серед усіх його віщувань мені найбільше сподобалось наступне: «Прийдуть часи, коли у кожному домі, в куті, сидітиме чорт, а його роги виднітимуться аж на даху». «Нічого собі!» – подумала я, досліджуючи біографію святого, і потайки посміхнулася. Проте, не важко було здогадатися, що йдеться саме про телевізор. Так теж інтерпретують це пророцтво богослови та гагіографи святого Косми Еолійського.

 Член сім’ї

  В мене в дома телевізор займає почесне місце – такий собі головний член сім’ї. Всі біля нього крутяться, біля нього громадяться, пилюку обережно протирають, на кінескоп навіть не дихають. Коли він увімкнений – всі замовкають. «Ша, «Настя» йде!» – говорить бабуся і, зосередившись на екрані, повільно знімає фартух. Та найцікавіше, коли всі дружно шукають пульт. Така сімейна метушня, стурбованість, якби від пропущеної кінострічки чи улюбленого реаліті-шоу залежала доля світу.

  Проте, моя сім’я – це далеко не виняток. Приблизно така ж ситуація у знайомих і сусідів. Так живе майже 90 % українських родин. Тепер в оселях не побачиш великих домашніх бібліотек, зате телевізор – у кожній кімнаті, не виключаючи навіть кухні. Люди розівчилися між собою спілкуватися, зустрічатися при обідньому столі, а ввечері ходити на прогулянки парком. Адже увесь їхній вільний час вже чітко спланований програмою телепередач – спершу «Давай одружимось» і «Обручка». Потім – новини, до того ж обов’язково на обох каналах: на 1+1 та на ІНТЕРІ. Відразу після цього – «Міняю жінку» або ж «Без мандату», далі – дві серії «Інтернів», і так, щонайменше, до півночі. Наступного дня – сценарій повторюється.

  Безперечно, існують винятки. На приклад, мій знайомий професор, повернувшись з того самого Афону, дослівно спустив свій телевізор з балкону. Тепер хвалиться на кожному кроці, що після цього, в його родині, немов святі хату перелетіли. Натомість, друзі моїх батьків, під час Великого посту закривають телевізор спеціальною занавіскою. Мовляв, щоб не спокушало. Втім, такі випадки, на жаль, поодинокі.

  Більшість людей не може прожити без телевізора, навіть одного дня. Не вимикають його навіть тоді, коли телевізор ніхто не дивиться. Знаю й таких, що без телевізора не можуть вночі заснути. Телевізор – це, свого роду, колискова. Він гарлапанить, а всі в квартирі солодко сплять.

  Людська підсвідомість – механізм вразливий. «Коли вона увесь день бомбардуватиметься різноманітною інформацією, то в якусь мить ми відчуємо великий внутрішній дискомфорт, який може привести до емоційних зривів та зайвих переживань» – перестерігають психологи. Людина як особистість духовна, потребує тиші.  Без відповідної «порції» тиші щодня, ми не зможемо  навіть проаналізувати власного життя, чи просто вирішити якусь особисту або сімейну проблему. Не дарма, важко хворим пацієнтам лікарі радять зберігати тишу та спокій. На жаль, трапляються випадки, коли хтось боїться тиші, намагається її уникнути. «Я, коли заходжу в квартиру, відразу вмикаю телевізор. Мені так легше, коли щось говорить» – зізнався мені якось колега з праці. Крім того, для сучасних людей телебачення, так би мовити, стало наркотиком. Сьогодні, все частіше чуємо гасло «телевізійна залежність». Один мій знайомий чернець навіть зажартував, що ще трохи і треба буде впроваджувати Курціату визволення від телебачення.

  Чи справдилось пророцтво, про яке ми згадували на початку статті? Історія про «домашнього барабашку», про котрого віщував св. Косма, змушує замислитися. А може і в нашому домі поселився справжній «домовий», який впевнено відволікає нас? Тоді нам слід просто обмежити час проведений перед телевізором, а присвятити його дітям, батькам, друзям. Спробувати заслонити його шторкою на декілька днів, на тиждень або місяць, щоб відновити своє духовне життя. А це вже, свого роду, піст. Невже пригоди Шерлока Хомса чи заплутані історії Братів Карамазових гірші від мильних опер про Марію Лопес та Хосе Альберто, з усіма їхніми нешлюбними дітьми та коханцями? На це питання нехай кожен відповість собі сам. Адже «велике прання» треба зробити, насамперед, у своєму серці.

 

(«Розарій», 6 (24)б 2011 ).

Залишити коментар

Коментування закрито.