Тарас Шевченко, на відміну від того дідугана якого нам нав’язував совок зі школи, насправді був зовсім іншим

Shevchenko7«Щоб убити поета, досить поставити йому пам’ятник» – благовидні шкільні вчительки, а особливо радянська пропаганда точно знали, як навчити дітей не любити  Т.Шевченка. Промовчати про нього в літературі вони не могли, то вирішили зробити для нього образ старезного дідугана, завжди сумного… Біль, тлін, безвихідь, безглузда жертовність і звуки переривчастих сирітських сліз  від крайньої бідності  оточують штучно створену  іпостась Шевченка.

Тим часом в українському суспільстві вже давно виник потужний і затребуваний запит на переосмислення образу Кобзаря. Масово і особливо виразно цей запит сформувався  під час обох Майданів. Українці з подивом виявили, що Шевченко – не просто суворий дядько зі ста гривень, а живий учасник подій і навіть співрозмовник.

 

Його цитати стали сприйматися до речі: «Борітеся – поборете! Вам Бог помагає!» На Майдані ми побачили Шевченка з шинами, Шевченко в касці, Шевченка з «коктейлем Молотова» в руках, Шевченко-«екстреміста». Шум і лють прокотилися революції не тільки по вулицях Києва, але і випалили в головах людей зашкарублі стереотипи: образ Шевченка почав очищатися від радянських міфів, які сторіччя громадилися навколо нього.

SHevchenko-na-Maydani

А слова Тараса стали аж надто актуальними, і ніби спеціально написані в ці майданні дні! Всі ми пам’ятаємо слова Шевченка прочитаними тепер вже Героєм Небесної Сотні Сергієм Нігояном.

Тепер настав час для розвінчання самого головного міфу: Шевченко – жертва, страждалець, жебрак блукач, ображений долею і одягнений в скромні обноски.

Цей міф спирається на розтиражоване зображення останніх років життя Кобзаря в шапці і кожусі – такий собі образ сільського патріархального недотепи з південної провінції імперії. Коли ми говоримо про ці кожусі і шапці, потрібно розуміти, що для того часу це була досить дорога і в деякому сенсі навіть модний одяг, переодягання в яке стало своєрідним перформансом і арт-викликом, який Шевченко кидав оточуючим.

ЕНОТОВАЯ ШУБА, РОМ І ФІАКР

Друзі і колеги вважали Шевченка справжнім денді, і він без зайвих жалю витрачав на модні костюми і жилети величезні гроші. Наприклад, одного разу з гонорару він купив собі дорогу шубу з борсука. Ти коли-небудь бачила шубу з борсука? Ми – теж ні.

Коли у 1847 році Шевченка заарештували, він був у фраку і білій краватці – їхав на весілля до відомого історика Костомарова. А в столичних казематах, розрахованих на аристократію, він міг собі дозволити замовляти коньяк і страви з ресторану по сусідству – все це яскраво показано в документальному фільмі відомого журналіста Юрія Макарова.

Тарас (раз вже ми заговорили про розвінчання міфів, то давай остаточно обнаглєєм і станемо називати Тараса Григоровича довірливо – просто Тарас) любив дорогі предмети розкоші з європейських колоній, катання фіакрі, паризькі сорочки і краватки, столичні тусовки і «мочити морду», як він сам висловлювався, тобто попивати ром. Не горілку, зауваж.

НОЧІВЛІ В ЮРТІ І ПОЛЮВАННЯ НА ТИГРА

Крім того, Тарас був і завзятим мандрівником. Він любив відкривати нове, а під час військової служби став художником експедиції, спорядженої на Аральське море: замальовував краєвиди і допомагав складати карти, ночував у юрті і брав участь у полюванні на тигра.

ЖОДНИХ ВИШИВАНОК

Шевченко, любитель писати миловидних сільських дівчат у вишиванках, не залишив жодного автопортрету, так і інших його зображень в українському одязі не збереглося. Зате, знаходячись на засланні в Казахстані, він зобразив себе в казахських степах: в плащі, капелюсі і без штанів. Ось так романтичний страждалець! До речі, для порівняння прочитай і про те, як одягалася Леся Українка, яка, навпаки, ввела українську вишиванку в моду.

ГЕДОНИМЗ І ДЕНДІЗМ

Незважаючи на придбані в засланні і службі хвороби, навколишні запам’ятали його зовсім не як похмурого старця, а як веселу і доброзичливу людину. Та й про якого старця може йти мова, якщо Шевченко було відпущено всього 47 років життя, в останні роки  він ще й встиг закохатися – і не один раз?

Так одягався Шевченко насправді

Shevchenko8

Так одягався Шевченко насправді

Шевченко-страждалець – частина застарілого національного міфу, в якому українці самі собі відвели роль покірних жертв обставин, історії, сусідів. Таке бачення України, обмите гіркими сльозами під співучі жалібні голосіння – не що інше, як прояв віктимності, тобто позиції жертви без бажання вплинути на ситуацію. Насправді Тарас Шевченко був сильною, вольовою людиною, що зумів не тільки вирватися з кайданів рабства, але і прожити своє життя яскраво, барвисто, цікаво, увійти в історію, стати великим поетом і модним художником. Його життя – історія успіху й успішної боротьби, а не гірка судьбинушка отлучника від рідної землі. І ледь не головну роль у смерті міфу про Шевченка повинен зіграти факт його життєствердного і гедонистического дендизму, развенчивающего українську переконаність: «Наші терпіли діди, батьки терпіли, Шевченко терпів – і ми потерпимо».

Джерело: УкрМедіа

А сьогодні Уляна Супрун теж написала пост на цю тему:

205 років з Дня народження Тараса Шевченка!

Шевченко досі залишається найкрутішим українським оповідачем. Нашим…

Опубліковано Уляна Супрун Субота, 9 березня 2019 р.

Залишити коментар