Сьогодні Віри, Надії, Любові і Софії(мудрості). Вітаємо іменинниць! Але це свято стосується (і дуже потрібне) кожному з нас.

vira_nadia_lubov3

 Сьогоднішнє свято досить символічне і по великому рахунку стосується кожного з нас. Про традиційний бік цього свята, як день ангела для іменинників, ми розповімо в другій частині нашої статті. Але ці імена є в першу чергу головними чеснотами людства загалом і християнства зокрема. І цих чеснот нам всім сьогодні дуже бракує!…

  Бракує нам насамперед Віри, віри в Бога, віри в нашу Україну, в наше прекрасне майбуття. Наш ворог, східний сусід, крім прямої агресії на сході України робить все щоб посіяти зневіру в народі, зневіру до України, зневіру до нашої історії і нашого світлого майбуття. Світлого – бо видираємось ми з імперії зла, і видираємось доволі успішно, що так не подобається ворогу. Тому і посіяв він зневіру, “зраду”, паніку в наше суспільство, як сіяв сотні років, спочатку серед козацтва по відношенні до гетьманів, потім серед простого народу – задурманюючи його брехнею. І московська імперія завжди перемагала Україну тільки таким методом – посіяли спочатку зраду серед народу, зневіру до своїх гетьманів, а потім зневіреного ворога їм легше було перемагати…

  Надії нам теж сильно бракує, – надії на наше краще майбуття, надії на те що ми вийдемо накінець з цього мороку орди. Наше невеличке містечко знаходиться практично на кордоні з Польщею і Євросоюзом. І багато наших українців щиро захоплюються тим як живуть там за кордоном, навіть ті ж поляки, хвалять які вони молодці. І всі ми забуваємо що Польща була навіть в гіршому становищі ніж ми зараз. В Польщі при Ярузельському був введений військовий стан, і якби не ми українці, які возили їм все, практично всі товари повсякденного вжитку, їм би було вкрай важко. Але поляк НІКОЛИ не буде нарікати на поляків, на свою історію, на свою державу. На відміну від українця… Який хоче все й одразу, якому все зле в нашій державі і всі йому погані… Якому держава Україна повинна все дати, а він Україні нічого й ніби не зобов’язаний. Багато з нас дотепер відноситься до України, як колись відносились до срср, який для українця був концтабором з ковбасою по 2.20… І те що державі зараз вкрай важко – бо захищаємо наші східні кордони, борги набрані попередніми урядами потрібно віддавати, дороги, які не ремонтувались 25 років потрібно будувати, як і багато чого іншого…, наш народ не цікавить. Ми знову хочемо популістів при владі, які обіцяють золоті гори, а насправді йдуть до влади лише щоб красти.
 Любові нам зараз бракує особливо. Народ в нас зараз так накручений, що готовий посваритись будь-де: на вулиці, в магазині, в транспорті… Але всі ми ходимо до церкви, багато навіть причащається кожного тижня, і замість того щоб хоч цей тиждень свято прожити, – виходячи з церкви моментально стаємо як всі…
 Але найбільше нам всім бракує мудрості(Софії). Мудрості самому оцінювати події, а не лише так, як скажуть експерди по телевізору. Мудрості життєвої, навіть побутової. Бо в житті мудра людина бачить всіх навколо себе такими ж мудрими, і старається завжди бути правдивою, чесною, прямою і простою. Дурень же вважає всіх навколо себе дурнями, і все щось хитрує, обманює і виманює. Це дуже легко читається мудрими людьми, і визначити що перед тобою абсолютний дурень дуже просто. Шкода просто що стає тих дурнів щораз більше…
 А тепер про історію свята. Щороку, 30 вересня, Церква та віряни вшановують пам’ять ранньохристиянських святих – мучениць Віри, Надії, Любові та Софії. Жінка на ім’я Софія жила в Римі у II столітті, за часів правління імператора Адріана. У неї було троє доньок, названих іменами головних християнських чеснот: Віра, Надія та Любов. Софія втратила чоловіка, однак була благочестивою, своїх доньок виховувала дбайливо, привчала їх виявляти в житті християнські чесноти. Вона давала своїм дітям приклад мужності та витривалості у святій вірі, тож дівчатка виростали добрими та розсудливими.

У 137 році почалося переслідування християн, і матір з доньками взяли під варту та відправили на суд до імператора. Коли він довідався, що родина сповідує християнство, то побажав особисто побачити трьох сестер і їхню матір. Найстаршій з дівчат,Вірі, було 12 років, Надії – 10, а Любові – лише 9. Усі четверо без страху визнали перед імператором, що вірять в Ісуса Христа.

Адріан доручив родовитій жінці Палладії навернути  матір та її  дочок до ідолопоклоніння, відступитися від свого віросповідання. Проте, ані Софія, ані дівчата не змінили своїх переконань.

Після цього жінок знову привели до імператора, який продовжував наполягати, щоб усі вони принесли жертву язичницьким богам. «У нас є Бог Небесний, – відповіли вони, – Його дітьми ми бажаємо залишитися, а на твоїх богів плюємо і погроз твоїх не боїмося. Ми готові постраждати й навіть померти заради дорогого нам Господа нашого Ісуса Христа».

В гніві, Адріан велів катувати дітей – і всіх трьох сестер, по черзі, на очах одна в одної та їхньої матері замучили до смерті. Софія похоронила останки своїх доньок і два дні не покидала їхньої могили. На третій день Господь послав бідолашній матері, яка зазнала стільки горя, смерть і прийняв її душу.

Пізніше, Софію, котра зазнала великих душевних мук за Христа, разом із доньками Церква зарахувала до лику святих.

У день Віри, Надії, Любові та матері їх Софії жінок, які мають такі імена, вітають з іменинами, дарують подарунки. Самі ж іменинниці, традиційно, вирушають на службу в храм, щоб ушанувати своїх батьків.

Залишити коментар

Коментування закрито.