Шевченківські дні: Данина знаменитому старцю чи бесіда із сучасником?(Фільм”Мій Шевченко”)

  Щорічно у березні проходять Шевченківські дні, під час яких не тільки в Україні, а й в інших країнах згадують творчість великого українського Кобзаря – Тараса Шевченка – поета, прозаїка, художника.

  Народився Тарас Шевченко 9 березня 1814 року в селі Моринці Київської губернії (сьогодні це Черкаська область). Помер – 10 березня 1861 року в Санкт-Петербурзі, де і був похований. Але зараз його прах покоїться неподалік від Канева, над Дніпром, на Тарасовій горі. Саме так заповідав сам Шевченко.

   З 1918 року вшанування пам‘яті великого Кобзаря 9 березня стало в нашій країні щорічним і всенародним. Відкрито пам‘ятники поетові в Києві, Каневі, Харкові та інших містах України. Могила великого Тараса оголошена заповідником.

  Ім‘я Шевченка присвоєно університетам, театрам, населеним пунктам, вулицям. Також, починаючи з 1962 року, в Україні щорічно присуджують Державну премію ім. Т. Г. Шевченка в галузі літератури і мистецтва.

  Про світову славу великого Кобзаря свідчать пам‘ятники, встановлені в різних містах світу: у Палермо (Канада), Бухаресті, Вашингтоні, Нью-Йорку, Парижі та ін.

  Також за рішенням ЮНЕСКО ювілеї Т. Г. Шевченка відзначалися в усіх державах світу. Твори Шевченка перекладені мовою хінді, новогрецькою японською, в‘єтнамською, корейською, малайською, бенгальською та ін. мовами.

  Ще зі школи ми знаємо, що Тарас Шевченко – основоположник нової української літератури. «Заповіт», «Думи» легко процитує, напевно, будь-хто. Але, в той же час, багато хто думає, що він – давній старець у великій шапці зі сторінок підручників, до пам‘ятників якого прийнято покладати квіти.

  Ким є великий Кобзар для сучасного світу, ForUm запитав у експертів і політиків:

 12:37 Богдан Бенюк, народний артист
України, лауреат Національної премії ім. Тараса Шевченка, політик, громадський
діяч:

 – У радянські часи дійсно склався стереотипний образ Шевченка як похмурого старого в селянському кожусі. Його потрібно руйнувати. Але потрібно знати, в який саме бік.
 Не варто впадати в крайнощі і ставити на чільне місце Шевченка як звичайну людину з людськими слабостями. Безумовно, ми повинні знати біографію поета, але потрібно пам‘ятати, що всі ми живі люди і робимо помилки у своєму житті.  Для мене Шевченко це, перш за все, великий чоловіколюбець, який розкрив у своїй творчості сутність української душі. І для мене, і для людей мого кола спілкування він залишається лідером нації.

 

 12:37 Марина
Ставнийчук, керівник ГУ з питань конституційно-правової модернізації
Адміністрації Президента України:

 – Думаю, якщо говорити про Шевченка, як про лірику: у нього прекрасні твори. І про любов, про природу українського села.

 Одна з перших дитячих книжок, яку я читала своїй Настуні (доньці, – Ред.), цебула поезія Шевченка. Причому це була така старенька книжечка, куплена колисьдуже давно. Вона була ще радянського видавництва, з хорошими такимиілюстраціями. Це були короткі вірші про природу.
 Мені особисто здається, що є сенс говорити про Шевченка не лише як про українського пророка і бунтаря. Потрібно всебічно бачити його творчість. Тоді й сучасні діти, молоді люди сприймали б Шевченка інакше, оскільки змогли б відчути те, що він створив.

 

 12:34 Гайтана
Эссами, співачка, переможниця українського відбіркового конкурсу на
«Євробачення-2012»:

 – Тарас Шевченко – це людина, з якою пов‘язано багато позитиву. Він добра людина. Він надихав багатьох своїми віршами, розповідями.
 І зараз чітко пам‘ятаю, як здавала в школі Шевченка: «Мені тринадцятий минало. Я пас ягнята за селом. Чи то так сонечко сіяло, чи так мені Чого було? Мені так любо, любо стало, неначе в Бога…»  Мені приємно, що є такі люди, які залишають такий чудовий слід, роблять наші серця добрішими, вчать нас правильним речам. Хотілося б наслідувати його приклад і мені – щоб, коли я піду з цього життя, люди мене також згадували. Залишити по собі хороше – це важливо.

 

 12:34 Всеволод
Лоскутов, екс-радник-посланець посольства РФ в Україні:

 – Я вважаю, що Шевченківські дні в Україні проходять дуже цікаво. Усе залежить від того, як люди підійдуть до проведення. Мені доводилося бувати на всіляких заходах у різних містах. Ось, наприклад, виставка робіт українських художників із фондів музейної колекції Шевченківського національного заповідника. Це знаменна подія, раніше у нас такого не було.  Щоразу потрібно шукати нові форми подачі, залучення уваги до Шевченка, продумувати заходи, які залучали б молодь до його творчості. Необхідно, щоб це було не так академічно і трафаретно. Тому потрібно щоразу придумувати новий сценарій.

 

 12:32 Оксана
Забужко, письменниця:

 – Як би вам сказати… Бачте, я не зовсім собі уявляю, яким є образ Шевченка в сьогоднішньому українському суспільстві… Але, думаю, його всі знають завдяки стогривневій купюрі.  Не можна вивести середньоарифметичний образ поета. Адже є люди, які нічого, крім його портрета на стогривневій купюрі, не бачили, а є – які не тільки Кобзаря, а й щоденники Шевченка можуть цитувати напам‘ять.

 Не викликає сумнівів одне: сьогодні Тарас Григорович недовивчений, недооцінений, недопізнаний. І в цьому немає нічого дивного. Подивіться на Велику Британію. Навколо Шекспіра ламають списи на два століття довше, ніж у нас навколо Шевченка. І це при тому, що Британія весь цей час була імперією, а ми – колонією.

 Шевченко – це нервовий вузол національної культури, і дискусії навколо нього будуть завжди. Інша справа, що сьогодні вони набувають ненормальні, неосвічені, постколоніальні форми. І при цьому суспільство не протестує проти таких «оцінок» поета. Така позиція суспільства свідчить про ставлення українців не стільки до Шевченка, скільки – до самих себе.

 

12:31 Павло Мовчан, народний депутат, член комітету Національних
премій України ім. Т.Г. Шевченка, лауреат премії:

 – Шевченко і сьогодні ніби актуальний. На нього посилаються. Його ім‘я ніби існує, але немає найважливішого – шевченківського духу, який би формував націю.  Образ Шевченка сьогодні примарний і розмитий. Це навіть не радянський Шевченко, це Шевченко периферійний. Він не став магістральною фігурою в державній ідеології. Нинішнє покоління росте, не знаючи Шевченка. Не дивно, що сучасні художні трактування поета базуються не на основі його творчості, а на основі його громадської діяльності та фактів біографії.

 Високі моральні критерії, яких сьогодні не вистачає суспільству, всі вони притаманні творам Шевченка. Це великі моральні імперативи і моральні максими. Про це ніхто не говорить. Обробляються формальностями: врученнями премій, проголошенням промов, привітань, а дух Шевченка вивітрюється, в тому числі й «завдяки» політикам.

 Шевченка сьогодні дуже мало, мінімально мало. Його не читають, його немає в ефірі, він поза інформаційної політики держави. На першому місці – політика, спекуляції, «формат/неформат». Я дивуюся, як можна говорити про Шевченка «неформат»?!

 Якщо це так, то тоді і Україна – неформат, і українська держава – неформат, а формат тільки ділки.

 

 12:31 Олександра
Кужель, політик, почесний президент аналітичного центру «Академія»:

 – Потрібно не дозволяти іншим поколінням забувати такі символи, як Т.Г.Шевченко. Забути – це все одно, що закопати діамант, який потрібно весь час виставляти, показувати його грані.
 Мені здається, що кожен повинен прийти до Тараса Шевченка своєю дорогою. Нав‘язати культуру взагалі дуже складно. Є люди, які глибоко знають творчість і життя Шевченка. Вони повинні знайти родзинку і заманювати. Придумати, як це піднести, щоб людина зацікавилася. І я бажаю їм удачі в цьому.

 

 12:30 Дмитро
Корчинський, лідер «Братства», президент Інституту проблем регіональної політики
і сучасної політології:

 – Тарас Шевченко – людина, яка пов‘язала покоління: побудувала міст від козацького періоду історії України до нового часу. Поетичну творчість він черпав з народного середовища, тому і сьогодні люди у творчості поета пізнають рідні архетипи, властиві українській ментальності і культурі, навіть ті українці, хто в сучасному світі далекий від української культури.

 Склався стереотип Тараса Григоровича як селянина в кожусі. Але не варто забувати, що він сам хотів здаватися таким. Адже поет жив за часів народництва, і такий типаж відповідав образу народника. Інша справа, що він не зовсім відповідав внутрішній суті Шевченка, який був також художником і політичним в‘язнем.

    Документальний фільм “Мій Шевченко” було знято студією “1+1” Протягом чотирьох серій фільму його творці (автори ідеї і сценарію Олександр Роднянський, Юрій Макаров, Олена Чекан, режисер Павло Овечкін, оператор Віталій Філіпов) ведуть глядача від невеличкої хати в Моринцях, де народився, до Чернечої гори біля Канева, де похований. Від загальновідомих фактів біографії нікуди не дінешся — однак авторам вдається знайти в кожному епізоді з життя Шевченка невідомий нюанс і подати це по-новому. Причому погляд авторів суголосний сприйняттю сучасної людини, бо він не лише об’єктивний, фактографічний, а й емоційний. В процесі перегляду фільму якось підсвідомо змінюється відношення до Шевченка: від дідуся в кожусі (образ який створила ще радянська ідеологія), до молодого чоловіка, з величезною внутрішньою енергією, який долаючи важкі життєві перешкоди не відмовляється від свого народу, постійно творить, – спочатку малює, а потім пише поезію, – за яку власне і був висланий царською охранкою на заслання, де втратив здоров”я, через що згодом помер… Ми з вами маємо можливість подивитись цей фільм завдяки сервісу Youtube:

 

 




 

Залишити коментар

Коментування закрито.