Самбірчанин, який 400 років тому, ледь не зруйнував Москву – Петро Сагайдачний.

sagaydachnyy

П.Сагайдачний в Москві. Світлина-колаж від РБК-Україна.

    У вересні 1618 року українські та польські війська під проводом гетьмана П. Сагайдачного та Я. Ходкевича взяли в облогу Москву. Військо Сагайдачного стояло перед Арбатськими воротами Земляного валу і готувалося до штурму… Але Москва раптово попросила миру… Петро Конашевич Сагайдачний не зруйнував остаточно Москву 400 років тому не через те, як пишуть багаточисельні історики радянської доби, – що “поляки не заплатили”, чи що “польська армія розбіглась”, чи “була якась зрада” чи “підкуп” і т.д. і т.п., а тому що Гетьман був не тільки хорошим тактиком, а й відмінним стратегом. Не було вигідне тодішній козацькій українській державі, аж надто сильне посилення Польщі за рахунок розширення її володінь і на Московію, в разі взяття Москви козаками. Бо козацькі війська тоді виступили на боці Польщі, в польсько – московській війні. Ота багатовекторність, про яку так багато говорив Л.Кучма, була тоді на озброєнні ще в нашого славного Гетьмана Петра Конашевича Сагайдачного.

 Петро Сагайдачний народився приблизно у 1570 р.  у с. Кульчицях, з під Самбора,  у родині шляхтича православної віри. Відомо, що родина Сагайдачних мала свій власний герб(світлина якого подана нижче) і привілей обирати приєднуватися до католицизму, чи ні. Церковна реліквія -документ Київського Золотоверхого Михайлівського монастиря донесла до нас ім’я батька майбутнього гетьмана – Конан або, українською, – Конаш. Відтак, Конашевич означає ім’я по батькові, а не подвійне прізвище, як припускають деякі історики. Отримавши початкову освіту в Кульчицях, і в Самборі, після чого шляхетна родина забезпечила Петрові не дешеву, у той час, найвищу можливу в Україні світську освіту: він закінчив Острозьку школу, засновану 1576 р. в м. Острозі, на Волині, князем Костянтином Острозьким. Це була перша і найкраща українська греко-слов’янська православна школа вищого рівня. Курс навчання складався із знаменитих «семи вільних наук» доби Ренесансу – граматики, риторики, діалектики, арифметики, геометрії, музики і астрономії. В цій школі Сагайдачний не тільки здобув освіту, а й під впливом отриманих знань, сформувався його світогляд. Закінчивши навчання Сагайдачний переїхав із Острога до Києва, і улаштувався працювати домашнім учителем у міського судді Яна Аксака. 

  Як відомо із історичних досліджень, цивільна кар’єра не задовольнила Сагайдачного і покинувши службу у київського судді, він пристав до козацького війська. Відомий український дослідник козаччини Яворницький стверджує, що «десь близько 1601 року, з якихось сімейних непорозумінь, він подався на Січ». Грушевський вказує, що Сагайдачного називають «учасником молдавської й ливонської війн (1600-1601), так що мабуть ще в 1590-х роках уже був він у війську». Як засвідчують історичні дослідження, Петро Сагайдачний із самого початку свого перебування на Січі виявив велику політичну далекоглядність та неабиякий військовий талант. «Ще не бувши гетьманом, а ні старшим на Запоріжжі, – пише В. Антонович, – Сагайдачний уславив себе цілим рядом добре обміркованих вдалих походів на Туреччину і Крим. Козаки обирають його обозним, доручивши відати всією артилерією Січі, а з часом – і козацьким гетьманом». 

 В цій короткій статті неможливо викласти повну біографію нашого славного земляка, отож коротко перерахуємо основні його перемоги:

1605 рік – козаки Сагайдачного захопили Варну і спалили її.
1608 рік – захопили Перекопську фортецю також зруйнувавши її.
1609 рік осінь – на 16 чайках увійшли в гирло Дунаю і напали на турецькі міста Ізмаїл, Кілію, Білгород.
1615 рік – на 80 (!!!) чайках підійшли до Константинополя і на очах турецького султана спалили гавані Мізевіі і Архіоку. Турецький флот наздогнав козаків, але козаки перемогли турків і захопили в полон їх адмірала (на той час у Росії-Московії про флот навіть не мріяли, тим більше про Чорноморський. Тому, флотилія Запорізької Січі в ті часи вважалася не тільки одним з найсильніших флотів Європи , а й одним з найбільш грізних в Чорному морі).
1616 рік – Битва на 40 чайках 2000 козаків з турецьким флотом в Дніпро – Бузькому лимані. Перемога козаків і захоплення 15 галер. Після цього похід до Анатолійського узбережжя. Напали на Синоп, захопили фортецю, знищили турецький гарнізон і ескадру. Руйнування Трапезунда.
1616 рік – захоплення Кафи (Феодосії) – найбільшого невільничого ринку та звільнення тисяч невільників. Знищення 14-тисячного гарнізону і великої ескадри.
1618 рік. – Козаки увійшли у Стамбул, убили 6 тисяч турків, захопили велику кількість полонених і спалили половину міста.
Правителі Анатолії та Балкан звернулися до турецького султана з петицією про допомогу інакше вони будуть змушені визнати владу козаків. Султану довелося збирати нараду з союзними державами для обговорення плану дій проти козаків.

  Протягом 1618 р. проходив неординарний і знаковий похід запорізьких козаків під керівництвом Петра Сагайдачного на Москву.

  Він проходив в рамках польсько-московської війни. Прагненням Речі Посполитої було підкорення Московського царства і приведення до царського престолу короля Владислава.  Проблема лавіювання між Османською імперією, Московським царством і Річчю Посполитою, або тепер так звана багатовекторність,  призвела гетьмана до думки про використання Московського походу як демонстрації сили козацтва і налагодження зв’язків з Москвою.

  Одночасно, «татарський синдром» також міг зіграти роль – Сагайдачний досить впевнено подолав шлях в Москву, але в останньому штурмі не підтримав поляків, тому і не планував цього робити. Абсолютне посилення Варшави могло стати для України небезпечним.

  Сагайдачний як досвідчений політик і військовий діяч постійно підтримував можливості отримати визнання для козаків і всієї Запорізької Січі. Тому, коли королевич Владислав почав чергову військову кампанію проти Московського царства, яка повинна була привести його на Московський престол, або принаймні захопити більшу частину царства і отримати стратегічну перевагу в колонізації перспективних територій і торгових шляхів, Сагайдачний виступив разом з ним і привів із собою сорок тисяч козаків.

  Похід виявився вдалим для козаків. Сагайдачний розумів ситуацію, добре орієнтувався в тогочасній політиці, і намагався надати козацтву можливості військового зростання і вдосконалення. Демонстрація сили в Московському царстві і під час облоги самої Москви була більш, ніж переконливим аргументом для Польщі.

  Козацтво формувало свою політику на великих просторах Східної Європи. Відкрито виступати проти Польщі Сагайдачний не хотів, хоча ця ідея існувала і набирала вагу серед козацтва. В той момент історична ситуація складалася не на користь Польщі, але і не на користь козацтва. Османська імперія наступала з півдня, і протистояти їй поодинці не могли ні перші, ні другі. Тому єдиним правильним рішенням Сагайдачного було узгодження спільних дій з Варшавою: спочатку проти Москви в 1618 році, а через три роки – проти Стамбула. І наслідком такого військового союзу став порівняно тривалий мир на обох фронтах. Козацтво ж сформувало певний політичний резерв довіри і поваги у всій Європі. А Цецора стала проміжним між двома великими війнами нагадуванням шляхті про те, що без козаків Польща не зможе залишатися великою і впливовою державою.

sagaydachnyy-kozaky1

   Навесні коронне військо Речі Посполитої на чолі з принцом Владиславом підійшло до м. Вязьма і розкинуло табір, очікуючи підходу підкріплень. Однак ні воїнів, ні грошей не надійшло, тому й більшість солдатів покинуло табір. Щоб врятувати королевича і виправити ситуацію, польський уряд звернувся по допомогу до Війська Запорозького. Після переговорів, українське командування під керівництвом гетьмана Петра Сагайдачного розробило план майбутнього походу. Оскільки за повідомленнями козацької розвідки більшість московитских військ було націлено на Смоленський напрямок, то Сагайдачний відкинув польський план, який передбачав рух козаків від Смоленська до Вязьми, натомість обравши шлях від Путивля прямо на Москву. Для збереження таємниці гетьман не повідомив польську сторону про свій план. Крім того, була проведена операція з відвернення уваги московських воєвод від південного кордону (у травні 1618 року в районі Калуги діяв 4-тисячний козацький загін).

  В середині червня Сагайдачний закінчив збирати 20-тисячне військо і розпочав похід. Протягом декількох тижнів українці захопили Путивль, Рильськ, Курськ, Лівни, Єлець. Під останнім до Сагайдачного приєднався загін, посланий у травні в Калугу. По дорозі він захопив міста Лебедин, Скопин, Ряжськ. Одночасно спроби Владислава (військо якого збільшилося до 25 тис.) захопити Можайськ не дали результатів.
Поповнивши свої сили і визначивши через посланців місце зустрічі українського та польського військ у Тушино, український полководець продовжив похід. Був захоплений Шацьк, однак під Михайловим козаки зазнали першу невдачу. Запорізький авангард в 1 тис. чоловік на чолі з полковником Милостивим мав вночі захопити місто. Однак цей план зірвався, і Сагайдачний був змушений перейти до звичної облоги. Через десять днів Михайлов був захоплений. В районі Серпухова запорожці зустрілися з московським військом Д. Пожарського (шанованим донині росіянами). Однак російські ратники при першій сутичці з козаками розбіглися.

  Потім проти запорожців виступив новий воєвода Г. Волконський. Він намагався перешкодити гетьманові переправитися через Оку поблизу Коломни. Однак Сагайдачний швидко оминув місто і перейшов Оку вище, здолавши при цьому московитський опір.

sagaydachnyy-kozaky2

  Відправившись Коширським шляхом, запорожці вже 17 вересня були в Бронниці поблизу Донського монастиря. Росіяни спробували розгромити Сагайдачного, виславши проти нього військо на чолі з Бутурліним. Однак український полководець несподівано атакував московські полки на марші й ущент їх розбив. Після цього Сагайдачний перейшов у Тушино, де 20 вересня з’єднався з Владиславом. Тим часом окремі загони козаків захопили міста Ярославль, Переяславль, Романів, Каширу і Касимов.

 У вересні 1618 року українські та польські війська під проводом гетьмана П. Сагайдачного та Я. Ходкевича взяли в облогу Москву. Військо Сагайдачного стояло перед Арбатськими воротами Земляного валу і готувалося до штурму. Однак штурм Арбатских воріт 1 жовтня 1618 закінчився нічим. Петро Сагайдачний в в цьому штурмі не підтримав поляків, тому і не планував цього робити. Абсолютне посилення Варшави могло стати для України небезпечним. Хоча дотепер точаться суперечки науковців, висуваються різні гіпотези, чому тоді козаки, абсолютно переважаючи силою, не взяли Москви.

sagaydachnyy-gerb

Герб роду Сагайдачних.

 Москва запросила миру. Переговори велися в селі Деуліно недалеко від Троїце-Сергієвої лаври. 1 грудня 1618 було підписано так зване Деулінське перемир’я. Владислав відмовився від своїх прав на московський престол. За цю відмову Польща отримала білоруські та українські землі, які до цього були під владою Москви – Смоленську, Чернігівську та Новгород-Сіверську, всього 29 міст. В кінці 1618 – початку 1619 закінчилася громадянська війна на Московії, яка тривала 15 років. Військо Сагайдачного повернулось в Україну через Болхов – Орел – Севськ.

  Протягом трьох місяців козаки подолали понад 1200 км (поляки в цей час пройшли 250 км, без серйозного опору, і не взяли жодної фортеці). Згідно з дослідженнями Гуржія і Корнієнка, українські полки рухалися з середньою швидкістю 15 – 20 км на добу, в 6-8 разів швидше, ніж поляки, в 2-3 рази – ніж європейці.

   20-го квітня 1622 року, тобто рівно 396 років тому, помер Петро Конашевич-Сагайдачний – видатний гетьман Війська Запорозького у 1616-1622 роках, від ран отриманих під час Хотинської битви, яка по-великому рахунку захистила Європу від вторгнення турків.
  Усе своє майно він заповів на освітні та благодійні цілі (Київському братству і Львівській братській школі) щоб на доходи могли навчатись бідні діти.

   Верховна Рада України затвердила вшанування в 2018 році на державному рівні 400 років з часу походу гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного на Москву. 

  Сьогодні у нас теж триває війна за Незалежність, знову ми рятуємо Європу від орди зі Сходу, і тому багато подій, як і тоді, схожі між собою й актуальні і сьогодні. Чого не довів до кінця 400 років тому Петро Сагайдачний, приходиться аж в наш час доводити нашому поколінню, і нашим керманичам. І якось символічно і напевне трохи містично, що сьогоднішнього нашого Гетьмана, по сучасному Президента, теж звуть Петро. Що не довершив Гетьман Петро Сагайдачний, доводить до переможного кінця Президент України Петро Порошенко!

  Ще одна важлива подія відбулась тоді у Києві, яка повторюється і сьогодні: тоді було відновлено православну ієрархію. Сагайдачний, не покладаючись більше на обіцянки польського короля, вирішив скористатися проїздом через Україну з Москви Єрусалимського патріарха Феофана. Він звертається з проханням висвятити митрополита і єпископів. Патріарх Феофан довго вагався, побоючись польського короля та єзуїтів. Але Сагайдачному вдалося схилити патріарха Феофана на свій бік і 6 жовтня 1620 р., у Києві, патріарх Феофан зі своїми супровідниками – софійським митрополитом Неофітом і єпископом Авраамом, висвятив ігумена Михайлівського монастиря Іова Борецького Київським митрополитом разом із п’ятьма єпископами: у Полоцьк, Володимир-Волинський, Луцьк, Перемишль і Холм.

  Згодом усі вони стали відомими борцями за православну віру, освіту і українську культуру. І. Крип’якевич писав про ці події так: «Нововисвячені владики у своєму маніфесті привітали Запорозьке Військо словами найвищого признання, називаючи козаків наступниками давнього князівського лицарства». Таким чином, завдяки мудрій політиці Сагайдачного було відроджено на території України православну ієрархію і врятовано православну церкву від небезпеки залишитися без духовенства. 

  Сергій Дмитриченко, “Аратта. Вікно в Україну”:” Іноді здається, що хтось інде, за кордоном нашої держави, вже рахує лічені хвилини, чекаючи послів із Києва, які покаються у гордині та подадуть чолобитну. Проте, я б нікому не радив пускати слину і марити видіннями, яким, насправді, навряд чи бути реальністю. Бо тим і славетна наша земля, що у тяжкі часи розбрату і смути завжди народжує людину, яка своїм розумом і Божою волею рятує нас і нашу землю для прийдешніх поколінь. 

  В тому й є та «страшна» і неосяжна чужинському розумові суть нашого генетичного коду самопорятунку. А іще ( окремо звертаю на цю обставину, увагу сучасних політиканів), український народ завжди, у тяжкі часи, вміє швидко і безпомилково позбавитися людського сміття: псевдопророків,  шахраїв тощо. І біда тим хто з-за кордонів зазіхає на нашу святу землю навіть у часи смути. Бо ми, українці, маємо генетичну властивість, вироблену століттями боротьби із численними завойовниками: миттю забуваємо про усі дрібні чвари, пробачаємо сусідів – і гайда гамселити несунів чужинських порядків. Та й ще так, що чортам у пеклі стає спекотно. 

  Ви запитаєте, який зв’язок між днями минулими і тим, куди ми втрапили зараз? Відповідь проста: найпряміший. Бо історія має властивість до повторення. Зрозуміло, міняються обставини, проте сутність знання цієї науки полягає у можливості практичного застосування досвіду наших пращурів у прикладній площині сьогодення. І у поверненні до традиції нашої вічної землі – ніколи не створювати собі персоніфікованих кумирів, а лишень вірити у власні сили й розум, якими Бог щедро наділив всіх, в кого тече українська кров.”

Залишити коментар

Коментування закрито.