Привітаймо себе з БЕЗВІЗОМ! Наступне наше очікуване бажання – НАТО, а вже потім ЄС!

 bez-viz1 Згадаймо скільки кепкувань було у нас із перенесенням безвізу. Як наші вороги з цього тішились, але і багато українців-скептиків теж повторяли за ворогом оце кепкування… Але ми цього досягли! Досягнемо і НАТО і ЄС!!!
 Хоча багато наших самбірчан, та і всієї нашої Західної України, мають багаторічні шенгени, і у нас вже давно не стояло питання поїхати на Захід як в турпоїздку, так і просто на закупи. Але цей момент, рішення про безвіз, має в своїй суті величезне символічне значення. Адже старше покоління, яке виросло в Союзі добре пам’ятає ще ті часи, при совєтах, коли мало було відкрити в’їзну візу в країну куди ти хотів поїхати. Людина спершу повинна була відкрити виїзну візу!!!, тобто дозвіл на тимчасовий, навіть на декілька годин, виїзд з країни. А ще старше покоління пам’ятає, як люди у колгоспах були без паспортів, і тому навіть у найближче місто вони не могли виїхати….
 Тому, цей день 10 червня є таким символічним для нас, це по суті день розриву з совком, день повернення в Європу і по великому рахунку – День виходу з рабства!

bezviz-nato

  От що написала Оксана Забужко на своїй сторінці у Фейсбук:
“З підслуханого сьогодні на базарі (м.Київ, на Івана Кудрі), тітка в м’ясній ятці:
– А… Та хай уже, беріть по шістдесят – СЬОДНЯ БЕЗВІЗ!..

(Мовляв, один тому час, що й батько в плахті!..)

Я спершу, разом з усіма, засміялась, а потім якось знову на схлип пробило – нутряний, задавнений…

Я ж іще пам’ятаю ті часи, коли всі ми були “невиїздні” – за винятком мізерного, в межах статпохибки, відсотка причетних до колоніальної адміністрації, та ще, єдиною помітною групою – євреїв: їх випускали “в один кінець”, під приводом “воссоединения семей”, і це вважалось великою перемогою єврейського руху (і ненависної тоді Кремлю “держави Ізраїль”!). Популярним був цинічний жарт: “Еврей не роскошь, а средство передвижения” (змішані сім’ї також випускали). Серед київської інтеліґенції кружляв “дисидентський” віршик, приписуваний Миколі Лукашу:

Ой якщо ти поц-аїд –
Їдь відразу в Порт-Саїд,
А якщо ти дурень-гой –
Їдь відразу в Уренгой.

(Уренгой – Помари – Ужгород – погугліть, хто не в курсі: так починалась “газова імперія”, і в ту тьмуторокань справді їхали – не тільки на заробітки, а й пересидіти “щербицькі” хвилі політрепресій також: більше в СРСР втікати було нікуди…)

А в тітки цієї, що торгує салом, пам’ять може бути ще глибша, і ще травматичніша: про те, як її батьки й діди, ув’язнені на колгоспних плантаціях, аж до 1970-х рр. жили БЕЗ ПАСПОРТА взагалі – і не могли ані на день відлучитися з своєї “тюрми без ґрат”: ані переночувати в готелі, ані взяти квиток на літак, навіть якби треба було провідати хворого сина в Уренгої…

Тітка вам цього не розкаже. Але знижку сьогодні на свого кабанчика вона великодушно робить: хай уже, на те Бог свято дав…

Мій народ виходить із рабства. От і все.
І по реакції на цей факт дуже чітко видно – хто “за Україну, за її волю”, а хто “з вертухаїв”.

Шануймося. Бо ми того варті)).”

Залишити коментар

Коментування закрито.