Вітаємо з вербною неділею!

projectukraine 2012.03.30.01  Вхід Господній в Єрусалим святкують в останню неділю перед Великоднем. За євангельською оповіддю, коли Ісус Христос воскресив з мертвих Лазаря, люди, які бачили це, повірили, що він дійсно Син Божий. Коли Ісус в‘їжджав на віслюкові до Єрусалима, то люди, вшановуючи його, встеляли дорогу своїм одягом, а також пальмовим гіллям. Відтоді на згадку про цю подію віруючі напередодні свята несуть до церкви зелені гілочки дерев. У нас таким деревом стала верба, як відображення особливостей природи України. На цей час вона вкривається зеленим листям, тому в народі свято називають Вербною неділею.


projectukraine 2012.03.30.01


  Неділя за тиждень перед Великоднем називається “Вербною”, “шутковою” або “квітною”, а тиждень перед цією неділею – “вербним”. У Вербний тиждень, за народним віруванням, не можна сіяти конопель і городини, бо “буде ликовате, як верба”. Не сіяли колись і буряків, бо “будуть гіркі”.

projectukraine 2012.03.30.02

Українська ікона середини 16 століття, на якій зображено вхід Ісуса Христа у Єрусалим

  Вхід Господній в Єрусалим святкують в останню неділю перед Великоднем. За євангельською оповіддю, коли Ісус Христос воскресив з мертвих Лазаря, люди, які бачили це, повірили, що він дійсно Син Божий. Коли Ісус в‘їжджав на віслюкові до Єрусалима, то люди, вшановуючи його, встеляли дорогу своїм одягом, а також пальмовим гіллям. Відтоді на згадку про цю подію віруючі напередодні свята несуть до церкви зелені гілочки дерев. У нас таким деревом стала верба, як відображення особливостей природи України. На цей час вона вкривається зеленим листям, тому в народі свято називають Вербною неділею.

projectukraine 2012.03.30.03

Вхід Господній в Єрусалим

  У Вербну неділю святять вербу. Під церкву заздалегідь навозять багато вербового гілля. Зранку на Богослужіння сходяться всі – старі й малі, – бо “гріх не піти до церкви, як святять вербу”. Коли закінчується відправа і священик окропить гілля свяченою водою, то діти, одне поперед одного, намагаються якнайшвидше дістати вербу і тут же проковтнути її по кілька “котиків” – “щоб горло не боліло”. Звичай святити вербу дуже старий, тому що вже в “Ізборнику” (1073 рік) згадується “Праздьникь вьрбьньї”. Згадує про вербу і Данило Паломник (1095-1108 рр.), що відвідав Єрусалим і там бачив “древіе много по брегу Іорданову превьісоко, яко вербіе єсть й подобно”. То були пальми, що нагадали нашому землякові рідне чернігівське “вербіє”.

  Як уже згадувалося, був колись в Україні звичай носити свячену вербу з церкви до церкви. Це робилося не тільки в суботу, а і в неділю. Був колись в Україні звичай носити свячену вербу з церкви до церкви. Так, у Харкові у Вербну неділю учні разом із вихователями та вчителями урочисто несли свячену вербу від міської парафіяльної церкви Святого Дмитра до “колегіюму”. А в слободі Котельва, Охтирського повіту, народ, на чолі з духовенством, щорічно носив вербу від Троїцької церкви до Преображенської. Колись господарі, повертаючись із церкви зі свяченою вербою, до хати не заходили, а відразу ж садили на городі по кілька гілок або – якщо було близько – то в полі, “щоб росла Богові на славу, а нам, людям, на вжиток”; а решту, що залишилася, несли до хати і ставили на покутті під святими образами. Якщо, ввійшовши до хати, заставали когось, хто проспав заутреню, то били такого свяченою вербою, примовляючи:

Не я б‘ю – верба б‘є,
За тиждень Великдень,
Недалечке червоне яєчко!

projectukraine 2012.03.30.08

Свячена верба

  Молоді хлопці та дівчата билися свяченою вербою ще й коло церкви, та й дорогою, як додому йшли; а б‘ючись, примовляли:

Будь великий, як верба,
А здоровий, як вода,
А багатий, як земля!

В Галичині примовляли так:

Шутка б‘є – не я б‘ю,
Віднині за тиждень
Буде в нас Великдень!

  Свячена верба користується великою пошаною серед нашого народу. “Гріх ногами топтати свячену вербу”, а тому навіть найдрібніше гілля, якщо воно залишилося після освячення, палили на вогні, щоб, боронь Боже, під ноги не потрапило.

projectukraine 2012.03.30.05

Освячення верби

  Свяченій вербі приписується магічна сила. Як уперше навесні виганяють скот на пасовисько, то обов‘язково свяченою вербою – “щоб нечисть не чіплялася до тварин”. Більше того, викидають гілля свяченої верби надвір під час граду – “щоб град зупинився”. Верба має велике значення в народній медицині. Коли хворіють люди або тварини, то знахарі варять свячену вербу разом з цілющими травами і напувають тим варивом хвору людину чи тварину – у повній надії, що “допоможе”. Виваром свяченої верби мочать голову і цим лікуються від головного болю. Лікуються свяченою вербою і від пропасниці та ревматизму, збивають нею гарячку.

  Поруч такої пошани до верби і віри в її лікувальну силу дивно звучить народна легенда про козячу вербу – один з видів верби. Легенда каже, що козяча верба проклята Богом за те, що з неї робилися цвяхи для хреста, на якому розіп‘яли Спасителя: “за це її черви точать”. Крім того, за народним віруванням, у сухій вербі сидить чорт; звідси й прислів‘я: “Закохався, як чорт у суху вербу!” Козяча верба часто зустрічається в Україні, особливо в лісах і на левадах. На ній коротке і широке листя, а також грубі “базоки” або “котики”.

projectukraine 2012.03.30.06

В.Проців “Вербна неділя”

  Відомий етнограф і дослідник Олександр Знойко у своїх працях зазначав: “Верба – символ Чумацького шляху, прадерево життя, символ надзвичайної працездатності; запліднюючої, родючої сили; пробудження природи, весни; водночас – засмученої жінки, вдівства, національної самобутності… Саме тому як символ Чумацького Шляху верби садили попід шляхами. Доторкнутися до людини свяченою вербою, значить, поєднати її з космічними силами Всесвіту, надати можливостей відродження і здоров‘я. Збудувавши хату, в Україні садили неподалік вербу”.

Водночас верба мала суперечливе, часто протилежне символічне значення, як душа українця. Певною мірою вона символізує нескорену душу Великого Кобзаря: не дарма, перебуваючи в Орській фортеці, Тарас Шевченко посадив у пустелі вербу.

projectukraine 2012.03.30.07

Т.Г.Шевченко. Мангишлацький сад.

  У середньовічній Європі її називали деревом поетів, співаків та ораторів. Китайці пов‘язували з нею жіночу красу, м‘якість. В Японії верба – дерево смутку, слабкості, ніжності. Стародавні греки присвячували вербу богиням Гекаті, Персефоні – уособленню ідеї загибелі. Також вона символізувала довговічність, повноту життя, була символом світового дерева. Не дарма у народі казали: “Без верби і калини нема України”.

  І саме з нею пов‘язували безліч прикмет. Оскільки на Вербну неділю нерідко поверталися морози, то казали: “Прийшов вербич – кожуха тербич”, тобто не ховайте теплий одяг.

  На честь верби – вісника весни – сільська молодь влаштовувала свято. “Вибравши з-поміж себе найудатливішу юнку, – писав етнограф Василь Скуратівський, – дівчата прихорошували її котиками та розпуклими вербовими галузками, наспівуючи веснянку: “Ой вербо, вербо, вербице! Час тобі, вербице, розвиться!”. Взявшись за руки, водили хороводи… Тим часом дітлахи на різні голоси закликали весну змайстрованими з верби свистульками. Таке видовище вражало своєю поетичністю й красою”.

projectukraine 2012.03.30.09

  Іншою причиною шанування верби була її вологолюбність. У давнину люди з побожним трепетом ставилися до води, а це дерево завжди росло тільки там, де була вода, воно ніби тримало зв’язок із життєдайною вологою. Тому криниці, священні для українців місця, копали біля верби. “Де срібліє вербиця, там здорова водиця”, – говорить народне прислів’я. Люди помітили, що верба – чудовий фільтр, очищає воду, надаючи їй особливого смаку, “вербового духу”, утвореного смолистими речовинами. Також культ верби зумовлений особливостями її деревини. Здавна наші пращури помітили, що деревина верби дзвінка та голосиста, тому з неї робили чудові кобзи та бандури. Також це дерево слугувало для виготовлення домашнього начиння: олійниць, ложок, кошиків, човнів-довбанок. Поліщуки огороджували свої обійстя плетеними тинами. Колиски для немовлят – цвіту роду українського – робили з верби та дуба – саме ці дерева сприяли здоров‘ю та силі.

  Свячену вербу наділяли і магічними властивостями. Наприклад, такими:

  1. Вербою в давнину відводили грозові тучі — кивали свяченою вербою в бік хмар і відводили громи та град;
  2. Вербу кидали в пожежу, чим зменшували, за їх віруванням, велику руїнницьку силу вогню;
  3. Вербові котики, свячені, кидали в кашу, їли ту кашу в повній вірі, що через ті котики-базьки передасться людям сила весняної енергії на цілий рік;
  4. З освяченою вербою, після повернення з церкви, обходили господарі бджільники, щоб бджоли роїлись; обходили обори та стайні й кошари, щоб худібка була здорова, плідна, щоб корови давали багато молока;
  5. Обсаджували криниці вербами, щоб забезпечити воду від лихих сил, щоб вода була „пригожа та здорова”;
  6. Обсаджували копанки-калабані, в яких прали своє шмаття-білизну, щоб уберегтися від хвороб, щоб вода очищалася;
  7. Сухою торішньою свяченою вербою розпалювали піч під великодні паски;
  8. У багатьох місцевостях клали покійникові в домовину кусник свяченої верби;
  9. Свячену вербу клали в домовину бабі-повитусі, щоб мала чим відганяти потерчат.

  Освячені гілочки верби залишали за образами, садили на городі. Якщо ж проросте, то, коли є неодружений хлопець чи дівчина, вони обов‘язково одружаться.

  Від Вербної неділі починали активну підготовку до Великодня: розписували писанки, начиняли ковбаси, випікали обрядове печиво, а також пшеничну паску, а подекуди й солодку сирну бабку. На страсний (чистий) четвер кожна господиня намагалася принести з церкви запалену свічку. Нею випалювали хрести на стелі й дверях, сподіваючись захистити свій дім від злих духів. Тож для Вербної неділі характерні і народний дух, і народна символіка.

http://www.u-e-p.eu/


Залишити коментар

Коментування закрито.