Сьогодні, 27 серпня, минає 163 роки від дня народження нашого галицького Генія – Івана Франка.

Franko27 серпня відзначаємо річницю  видатного українського письменника, поета одного з найвизначніших духовних провідників України, вченого, громадсько-політичного діяча та публіциста Івана Яковича Франка.

Був справжнім титаном праці, який жив і творив в ім’я свого народу. Щиро вірив у неминучість національно¬го відродження, в те, що українці будуть господаря¬ми у «своїй хаті» і на «своїм полі», «у народів вільних колі».

Друкована спадщина І.Я.Франка налічує 50 томів. І це лише третина написаного. Йо¬го доробок українською, німецькою, польською, російською, болгарською мовами за приблизними оцінка¬ми – кілька тисяч творів. Вершиною поетичної творчості стала поема «Мойсей» (1905), де за допомогою біблійного сюжету алегорично зображено піднесення українського народу на боротьбу за незалежність.

У 1915 р. було розпочато процес висунення І.Я.Франка на здобуття Нобелівської премії в галу¬зі літератури. Проте до участі в конкурсі він не дожив.

Письменницьку діяльність поєднував із науковою. Українські та зарубіжні часописи рясніли численними статтями, оглядами, нарисами з фольклористики, етнології, історії, філософії, літературної критики, соціології, економіки. У 1893 р. захистив у Відні докторську дисертацію з філософії.

Ще за життя здобув титул «галицького Шевченка», «вели¬кого Каменяра» та «українського Мойсея».

Вашій увазі пропонується 15 маловідомих фактів із життя українського Титана духу.

1. І.Я.Франко відзначався колосальною працездатністю. За 40 років активного творчого життя кожних два дні виходив новий твір письменника (вірш, нове¬ла, повість, роман, монографія тощо). Щороку видавав по 5-6 книжок.

2. Став першим професій¬ним українським письменником, який заробляв на життя літературною працею.

3. У гімназії сидів на останній парті, але міг майже дослівно переказати розповіді вчителів на заняттях. У п’ятому класі під час уроків, які вважав нецікавими, читав Шекспіра в німецькому перекладі.

4. У гімназійні роки, зали¬шившись без батьків, заробляв на життя репетиторством. Із тих коштів зібрав величезну на той час бібліотеку – понад 500 томів.

5. Чотири рази його ув’язнювала австрійська влада (у 1877, 1880, 1889 і 1892 рр.).

6. Володів 14 мовами. Поет, прозаїк, фольклорист, перекладач, публіцист, філософ, економіст, політик, громадський діяч. Сучасники називали його «академією в одній особі».

7. Писав твори не лише українською, а й польською, німецькою, іншими мовами. Перекладав на українську в тому числі з давньої вавилонської, давньоіндійської, давньоарабської, давньогрецької, східних мов. Перекладав також на німецьку українські народні пісні, допомагав М.С.Грушевському з німецьким перекладом «Історії України-Русі».

8. Співзасновник першої української політичної партії (Русько-Українська радикальна партія) та перший її голова, автор програми.

9. Закликав населення Га¬личини називати себе українцями, а не русинами. «Ми мусимо навчитися чути себе українцями – не галицькими, не буковинськими, а українцями без офіціяльних кордонів…», – писав він у листі до молоді в 1905 р.

10. Одним із перших спрогнозував крах ідеології марксизму, а соціалістичну державу на-звав тюрмою: «Люди виростали б і жили би в такій залежності, під таким доглядом держави, про який тепер у найабсолютніших поліційних державах нема й мови. Народна держава сталась би величезною народною тюрмою».

11. Радянський режим називав його атеїстом. А він за¬лишався глибоко віруючою людиною. Виріс у побожній роди¬ні, досліджував Святе Письмо, товаришував із галицькими священиками, мав приязні стосунки з митрополитом А.Шептицьким.

12. Його переклад біблійної «Книги Буття» досі залишається найбільш точним перекладом цієї частини Біблії українською мовою.

13. Ледь не запізнився на власне весілля з Ольгою Хоружинською. У кабінеті батька нареченої знайшов стару книжку і переписував із неї рідкісного вірша.

14. Останні сім років писав лівою рукою, бо права була паралізована. Систематизувати та упорядковувати матеріали йому допомагав син Андрій. Двоє синів Івана Франка (Петро і Тарас) вступили до скла¬ду легіону Українських січових стрільців.

15. Помер Іван Франко 28 травня 1916 р. на чужих руках – сини були у війську, дочка в Києві, дружина в лікарні. Через бідність і нестачу грошей ховали в чужій вишиваній сорочці, в «позиченій» ямі на шість домовин.

В окремій могилі перепоховали Івана Франка через 10 років.

Залишити коментар

Коментування закрито.